ТОП НОВИН

Хендмейдівські іграшки завжди зроблені з любов'ю, - секрет луцької майстрині

 Чи не найкращий подарунок – річ зроблена людськими руками. Секрет  популярності дуже простий – теплота людських рук та вкладена душа у кожен  виріб. Таким чудовим презентом може стати навіть звичайна іграшка з тканини,  що мимоволі перетворюється на оригінальний витвір мистецтва. 

 

 А от справжній майстер «лялькар» не той, що штампує ляльку за лялькою, а той,  який доводить кожну до власного ідеалу. Одним із таких майстрів є лучанка  Юлія Дудай, яка вже більше двох років займається мистецтвом, що приносить  людям радість, а як рекламний хід використовує слова «іграшки, зроблені з  любов’ю».  Дівчина неодноразово брала участь у виставках «народних умільців»  різних міст та хоче, аби лялькарське мистецтво продовжувало розвиватись.

 

 Молода дівчина працює ріелтором, а у вільний час шиє іграшки на замовлення.  Каже, що іграшки це її улюблене заняття, і дуже хоче, щоб у майбутньому ця  справа стала основним заняттям.

 

 Спеціальний навик швачки Юля ніколи не мала, і першу ляльку пошила зовсім випадково:

« Коли почала спілкуватися зі своїм хлопцем, він подарував мені іграшку зайчика ручної роботи. Згодом здивував ще більше – пошив зайчика сам, він був дуже кумедний (сміється). Каже «можеш і сама спробувати». Відверто кажучи, захотілось. Тому не маючи хороших практичних навичок шиття я все ж зробила ляльку, теж зайчика, з підручних матеріалів. Він був дуже кострубатий і смішний», - розповідає дівчина.       

 

На щастя, в дома у Юлі була швейна машинка, тому методом спроб та помилок лучанка дуже швидко навчилась шити ляльки. Але навчатись чогось нового продовжує постійно, адже вважає, що для людини головне розвиток.

 

 

Перші свої роботи молода майстриня дарувала братові, сестрі, друзям. Завдяки старанням та наполегливості кожна іграшка ставала все кращою. Раніш давала імена своїм роботам, наприклад зайчик Роза у сукні з трояндочками, Пуся – у шубці. Зараз імен не дає – мовляв, багато замовлень. За її словами, ціни у неї адекватні, порівняно із іншими «лялькарями», адже: «Треба адекватно оцінювати свою роботу. Краще зменшити ціну, хай діти граються цією іграшкою, а не пилиться десь на поличці».

 

 

На запитання які цікаві та оригінальні замовлення виконувала відповідає скромно:

«Дуже цікаво шити ляльки-копії по фотографії. Одну з таких робила братові  – він з русявим волоссям, на диво лялька дуже схожою виявилась. Минулоріч вперше спробувала робити іграшки з ароматом – вийшло. На день народження замовляли 12 різних штук, які відображали б характер людини. Цікаво як виготовляється такий подарунок - іграшка занурюється в каву з корицею, а потім запікається. Я читала, що є легенда, пов’язана із такими іграшками: у одної дівчинки батьки працювали на кавовій фабриці і мама пошила їй іграшку, яку забули на даху. Вона наповнилась цими ароматами, і так виникли іграшки з запахом».

 

 

 

Сьогодні у нашому місті багато людей шиють іграшки своїми руками, однак майстриня Юлія Дудай вважає, що її іграшки вирізняються на «ринку»:

«Я вкладала в них душу і навряд чи хто зуміє зробити точну копію моєї ляльки, (сміється) я й сама не зможу повторити свої роботи, адже для кожної образ придумую окремо. А особливістю моїх ляльок є війки та те, що вони вміють стояти».

 

 

Весь секрет оригінальних іграшок в гарному настрої та натхненні. Мовляв, якщо люди добре відзиваються про ляльки, вони їм подобаються – дуже надихає нашу героїню Юлю.

 

 

 

Плани на майбутнє дівчина має серйозні та творчі. Хоче поїздити по виставках та поспілкуватись із іншими майстрам, набратись та обмінятись досвідом. Хоч і сама не вважає себе майстром, однак вдячні власники її ляльок стверджують зовсім протилежне.  А також Юля мріє про власну крамничку хендмейду, де будуть продаватися ляльки. Мовляв, якщо людям це потрібно, значить і їй це потрібно.

 

 

Для тих, хто хоче почати шити ляльки Юля Дудай радить не боятись та спробувати:

«Звичайно, перші роботи будуть смішні, але згодом все нормалізується. Особливо важко буде тим людям, які не вчилися на швачку і зовсім не вміють шити. У мене теж так було: то тканину зажує в машинці, то вона шити не хотіла, то шви нерівні. Однак так чи інакше вчитись треба – це мистецтво приносить радість людям».  

 

 

 

поділитись у соціальній мережі: