ТОП НОВИН

Луцькі «джекі чани» відкривають власну школу

Багато хто чув у Луцьку про паркур. А для тих, хто ще не зовсім в темі, пояснимо: «паркуром» звуть спосіб подолання будь-яких перешкод на своєму шляху, під час якого рухи тіла «пристосовують» до навколишнього середовища. Сьогодні познайомимося ближче з луцькими представниками цього екстримального мистецтва.

 

Здебільшого паркур – один з підвидів міського, вуличного мистецтва, яке виросло зі звичайної забави. Сьогодні паркуристи (або трейсери) – ціла окрема субкультура.

 

Знайомтеся: луцька трейсерська команда «Тwist». Автору цих рядків вдалося побувати на тренуванні двох учасників цієї команди - Дмитра Лавнічека і Дмитра Ткачука.

 

 

Їм обом – 21 рік. Паркуром стали займатися близько восьми років тому, коли ще вчилися в школі. Саме тоді і стала формуватися команда «Тwist».

 

«Ми всі знайшли один одного в школі. Всі разом вчилися, тому зійшлися на спільних –  спортивних –  інтересах», - розповідає трейсер Дмитро Ткачук.

 

Інший Дмитро додає: «Все почалося з відео, на яких ми побачили трюки паркуристів. А по-справжньому надихнув нас  Джекі Чан»

 

 

Хлопці – «самоучки». Кажуть, що всього, що зараз вміють, навчилися самі.

 

…Вправи хлопців вражаючими виглядали навіть у спортзалі, під  час тренування (до слова, дл паркурщиків тренування у приміщеннях цілком звичні: на вулиці не завжди ті місце, час чи погода).

 

Вкрай захоплююче було спостерігати за тим, на що здатне людське тіло: перевертатися догори ногами, крутитися в повітрі, робити десятки сальто підряд…

 

 

Луцьких трейсерів можна вважати щасливчиками: у жодного за весь час не було серйозних травм. Хоча, кажуть хлопці, у «їхнього брата» трапляються і вивихи, й інколи навіть переломи.

 

Кажуть, найбільша проблема – в  розтяжці. Адже коли довго не тренуєшся -  м’язи, як гумка, «стягуються» назад. А хороха розтяжка і витривалий вестибулярний аппарат – необхідні умови для будь-якого трейсера.

 

«Багато нас пройшло через заняття капоейрою. Я от сам займався. Навчився багатьох рухів, які потім стали в пригоді»,  - говорить Дмитро Ткачук.

 

«В паркурі треба ж і гімнастика і легка атлетика», - додає Дмитро Лавнічек.

 

Головне, кажуть хлопці, треба дивитися, куди ти стрибаєш, щоб не покалічитися. Зізнаються, в обох були випадки, коли натикалися на скло, а потім лікували рани.

 

 

- Ви часто виступаєте перед публікою?

 

- Не надто. От минулого літа виступали у Луцьку на Театральному майдані. Нам всі аплодували, кричали «Браво!». Відчували себе мало не зірками публіки, - сміються хлопці.

 

- До речі, ваше заняття допомагає якось у повсякденному житті. До прикладу, під час знайомства з дівчатами?..

 

- Часто, коли тренуємося десь на шкільних майданчиках чи в парку, нас всі бачать. Дівчата інколи  просто посміхаються і проходять повз, а інколи й підходять, просять чогось навчити, - каже Дмитро Лавнічек.

 


 

Не дивлячись на молодий вік, хлопці – справжні авторитети у своїй справі.

 

Вони мріють, що паркур старе популярним у Луцьку. І не просто мріють, а й намагаються втілити мрію в життя. До прикладу, працюють над відкриттям школи для паркуристів. Зараз саме набирають групи  охочих. Доєднуйтеся!


Текст і фото  Юлії Стасюк

поділитись у соціальній мережі: