ТОП НОВИН

«Самогубці» на зерносховищі або луцькі екстремали

Швидко, екстремально та страшно… це все про спорт, який набирає обертів у Луцьку. І це незважаючи на те, що Луцьк досить спокійне місто. . . Жартома можна згадати, що в тихому болоті чорти водяться, у нашому випадку екстремальні чорти.

 

Сьогодні поговоримо про роупджампінг. Цей напрям спорту загалом досить молодий, а у Луцьку особливо. Він полягає у стрибках з високих об’єктів: природного (наприклад гори) та промислового (телевізійна вежа) походження. Аби стрибнути екстремали використовують альпіністичне спорядження та різні системи кріплення. Адже головна мета не лише стрибнути та отримати задоволення, а й залишитися живим.

 

 

Вікторія Семенюк-Денисюк займається роупджампінгом чотири роки, а два роки тому разом із однодумцями створили громадську організацію зі стрибків і в Луцьку. Вона так і називається «Земля стрибків». Каже, що у місті роупджампінг набуває все більшої популярності.

 

З чого все почалося …

 

 А почалося все з того, що дівчина вирішила щось змінити у своєму житті. Додати до офісної буденності яскравість та щось екстремальне.

 

 

«Справа була така. Вирішила я спробувати щось нове. Просто я така людина, яка мушу шукати щось нове. А я що, працювала звичайним офісним працівником, одноманітність, нудно. Спочатку думала стрибнути із парашутом – передумала. Бо з парашутом стрибають всі. Потім думала з банджі (авт. вид спорту, коли екстремал, прив’язаний страхувальним еластичним канатом до бази, стрибає з висоти ) стрибнути, але побачила, що там страховки немає. І от потім я знайшла львівських роупджамперів. А разом з ними я вперше стрибнула у Кам’янці-Подільському з мосту», - розповідає Вікторія.

 

З посмішкою згадує, коли їхала вперше стрибати: «Розказала усім знайомим, що їду стрибати. Мене проводжали, як на війну, ледь не з оркестром (сміється). Коли була  на заповітному мості справді злякалася стрибати, але згадала про те, що усі чекають геройства». Звичайно, з першого відліку дівчина не стрибнула, а от із другого все ж наважилась. Незважаючи на те, що вільне падіння було всього секунду, яка Вікторії здалася вічністю, перед її очима пронеслося життя… Але, каже, зрозуміла, що це справді круто. А насамперед круто розуміти, що живий.

 

До слова, міст у Кам’янці-Подільському, звідки вперше стрибала Вікторія, є одним із найвищих в Україні.

 

Тімбілдінг або де в Луцьку взялися стрибуни

 

Команда складалася у процесі пошуку Вікторії своїх однодумців. В результаті знайшлися житомирські екстремали. У процесі пошуку місцевого об’єкту знайшли те місце, де стрибають і до нині – труба в районі КРЗ, що має висоту близько 50 метрів. Крок за кроком всього навчалися, так сформувалася команда із 3 людей, які зараз в Луцьку активно працюють.

 

 

Щодо самої системи, Вікторія каже, що кріплення на об’єкті це досить складна частина. А щоб зрозуміти, що все безпечно, варто приїхати і все побачити на власні очі. Для тих, хто все ж наважиться після прочитання матеріалу стрибнути важлива інформація: стрибки досить безпечні, незважаючи на екстрим та коментарі, адже є спеціальна система закріплення людини і, відповідно, страховка. А  також інструктори зі стрибків, це командна із 3 людей, спочатку стрибають самі, щоб перевірити чи все добре закріплено, а потім «запускають» інших. Для того, щоб стрибнути спочатку платять благодійні кошти. Однак, як каже Віка, на такій справі просто неможливо заробити, бо все йде на спорядження, яке оновлюють чи не щомісяця, не чекаючи потерностей і зношеності. А все заради безпеки.

 

«Самогубці» на зерносховищі

 

«Нащастя за два роки роупджамперства в Луцьку летальних випадків не було, а от кумедних постійно. Були стрибки на Хелоуін, то «йшли в політ» в різних чудернацьких костюмах, один, наприклад, був одягнений, як мумія – весь в бинтах. А ще ми організовували стрибки з велосипедами, то один хлопець вирішив стрибнути на надувному човні. Було весело», - ділиться Вікторія.

 

 

 

Ще смішний випадок: відбувалися стрибки із зерносховища. У вікні стоїть дівчина і різко стрибає. Тут, де не візьмись (і це о 5 ранку), по дорозі йшла бабуся. Від побаченого почала хреститися, кричати, подумала, що дівчина кинулася з вікна. Вікторія розповідає, що довелося довго заспокоювати бабусю і пояснювати, що вони просто випробовували техніку. Пояснювати, що вони роупджампери не наважилися, сказали лише, що альпіністи, щоб бабуся не «забивала» собі лишнім голову.

 

 Був також історія, коли стрибала закохана пара. Як розповідає Вікторія, дівчина, напевно, так перелякалася і так широко відкрила рота, що від стрибка у неї зламався край зуба. У результаті команда «Земля стрибків» власним коштом відновлювали  дівчині посмішку. Адже відповідають за своїх «стрибунів».

 

Незважаючи на різні кумедні випадки та побоювання, люди все ж наважуються стрибати. Наприклад, наймолодша учасниця – дівчинка 11 років, яка стрибала із татком, бо самих діток організатори не допускають. А от найстаршим виявився чоловік, якому 66 років  - він колишній десантник, і до стрибка підготувався, як розповідає моя співрозмовниця, прийшов навіть у тільняшці.

 

 

Однак найменшою дитиною, яка каталася на споряджені став все ж таки син Віки, якому тоді було 6 років. Ні ні, він не стрибав, його просто підняли на певну висоту і опустили. Як виражається роупджамперша, у дітей страху немає, тому їм такі речі дуже подобаються. Страх наступає уже в старшому віці, коли більше починаєш цінувати життя, тому і страхів більше.

 

 

- З якого найвищого об’єкта тобі доводилося стрибати? - запитала я Вікторію.

 

- Гора Шаан Кая в Криму. Коли стрибала було дуже страшно. Один хлопець, який з нами теж їздив в експедицію, особливо полюбляє екстрим, то стрибнув, причіплений за гачки на спині.

 

- Як розвіюєте міфи про свою діяльність?

 

- Міфів і дурних коментарів в Інтернеті є, звичайно, дуже багато. Щоб все це розвіяти ми одного разу привели певну групу людей і вирішили з них трішки посміятися. Заздалегідь  на секонді купили штани, шапку, куртку, черевики – коротше зробили роупджампера, якого деревиною напхали. Назвали ми його Толіком. Коли всі зібралися хлопці його скинули з криками «Перший аеробус у місті Луцьку» і він впав на землю. Всі одразу підбігли до нього. І тоді я сказала: бачите, це лялька, все ми зняли на відео, і ви побачите, що завтра понаписуюють у коментарях.

 

 

- Яка порада для майбутніх стрибунів?

 

- Найперше, що я раджу це не боятися і робити життя цікавішим. Скажу відверто, за весь час організації стрибків ми вже стали психологами. Одного разу прийшла дівчина, у якої була страшна депресія: їй нічого не хотілося, нецікаво було жити. І от від цього ми її вилікували, бо через адреналін вона зрозумліла, що жити варто і це класно, особливо коли у стрибку «пролітаєш» через своє життя.

 

***

 

От вам і приклади – найстарший і наймолодший. Невже ще досі страшно наважитися на висоту? Якщо і досі страшно,  то от ще один відважний випадок у Луцьку. Адже із вежі в районі КРЗ стрибав і хлопець, який не ходить. А от таке справді заслуговує на повагу. 

 

 

Підготувала Юлія Стасюк

поділитись у соціальній мережі: